Коли в сім’ї Дмитра та Марії Косілкиних з Лисичанську на Луганщині народився син, подружжя стикнулося з непростою задачею, що добре знайома тисячам українських батьків: де знайти комфортний, теплий та водонепроникний одяг для малечі. На початку 2010-х обирати доводилося між якісними європейськими та дешевими китайськими речами. Саме тоді в Дмитра народилася ідея: чому б не спробувати зшити куртку самим? Звісно, не одну, а кілька, щоб продати решту та покрити витрати.
В подружжя не було досвіду пошиття одягу, тому за допомогою звернулися до ательє. Якість роботи останнього не влаштувала сім’ю. Так восени 2014 року Косілкини відкрили власний цех у Лисичанську, де на перших трьох швейних машинках з’явилися перші дитячі куртки під брендом Be Easy.
Стрімкий розвиток
За кілька років бізнес перетворився на потужну та багато в чому унікальну систему. Закоханий у талант Генрі Форда, Дмитро дуже швидко зрозумів, що простого масштабування, тобто збільшення робочих місць, для розвитку бізнесу недостатньо. Потрібно працювати насамперед над ефективністю виробництва. Тому почав запроваджувати технологічні та концептуальні бізнес-ідеї. Зокрема японську концепцію ощадливого виробництва.
«Мене завжди захоплювало виробництво як процес. Для мене це найцікавіша частина бізнесу. Багато хто навіть не розуміє, наскільки ефективним можна зробити виробництво», — ділиться Дмитро. І з гордістю розповідає, що напередодні війни Be Easy встигала відшити та відвантажити замовлення на кількадесят курток, яке контрактували на виставці ще до її завершення.
Досягти такого результату вдалося не одразу. Дотримуючись японської бізнес-концепції, Дмитро спостерігав за виробничими процесами, постійно вигадуючи нові способи знизити витрати часу на кожну окрему операцію та підвищити загальну ефективність.
Be Easy не шиє одяг наперед, сподіваючись продати готову продукцію згодом. А виконує вже оформленні замовлення. Просто робить це настільки швидко, що процес навіть не помітний покупцю в інтернет-магазині. Це дозволяє оптимізувати процес фінансово та економити на оренді складських приміщень для зберігання готової продукції – вкрай корисна опція будь-коли, а надто зараз, коли релоковане виробництво вимушене тулитися у невеличкому приміщенні в Дніпрі.
Війна
Як і більшість українців, Дмитро до останнього не вірив у прийдешню війну. «Мене попереджали, що війна неминуча, говорили, що треба релокувати бізнес зараз, доки не пізно. Не можу сказати, що ставився до цих порад легковажно: співробітникам ми роздали детальні інструкції, усі приготували тривожні валізки, було розроблено приблизний план дій. Та все одно війна застала усіх зненацька», — із сумом пригадує Дмитро.
До кінця квітня Косілкини залишалися у Лисачанську, бо вірили, що все минеться. Разом з іншими підприємцями створили волонтерський рух, допомагали місцевим жителям, завозили гуманітарку. Підприємницький досвід і тут став у нагоді, каже Дмитро. Лише коли загроза блокування міста стала неминучою, а Бахмутську трасу почали систематично обстрілювати, вирішили тікати, щоб врятувати родини.
Близько півроку жили у невеличкому шелтері у Дніпрі, що безкоштовно надали друзі. Там на 25 квадратних метрах прихистилися 6 сімей. Згодом стало питання відновлення виробництва.
З Лисичанську, на жаль, вдалося вивезти не так вже й багато обладнання. Через постійні обстріли на рятувальну операцію у хлопців була лише доба та одна вантажівка. Тож змогли забрати лише те, що можна було винести руками: швейні машинки, частину тканин та інші «дрібнички». А от кишеньковий автомат вартістю 40 тисяч євро, лазерний розкрійний стіл та інше габаритне й коштовне обладнання залишилися в Лисичанську — зняти важку техніку без підйомного крану з другого поверху, де розміщувався цех Be Easy, було неможливо.
Втратили не лише матеріальні цінності. Разом з ними в Лисичанську «загинув» інтернет-магазин, компанія втратила частину персоналу. Для відновлення виробництва не вистачало й сировини. Усі ці потреби допоміг закрити грант від ПРООН за підтримки ініціативи ЄС EU4Business.
Важке відновлення
До війни Be Easy встигала відшити за добу до 35 стильних та яскравих дитячих курток та комбінезонів. Брали ще й замовлення на пошив одягу для відомих українських брендів, зокрема для Андре Тана. Але від початку війни близько двох мільйонів маленьких клієнтів Be Easy разом з матерями виїхали за кордон. Ще тисячі релокованих всередині країни клієнтів обмежили споживання лише найнеобхіднішим. Отже треба було шукати нові ніші.
«Мої друзі з Дніпра, що допомагали нам з релокацією, познайомили мене з військовими. Ще до війни ми замовили в Китаї партію білої мембранної тканини, яка не встигла доїхати до Лисичанська до війни. На ній ми надрукували «піксель» й почали шити різні вироби для військових, поступово покращуючи їх та розширюючи лінійку», — розповідає засновник Be Easy.
Згодом вдалося запустити новий інтернет-магазин Be Easy, де можна придбати близько півсотні різних моделей дитячих курток власного дизайну та стільки ж найменувань військових виробів від водонепроникних пончо до плитоносок та тактичних рюкзаків. Be Easy робить перші спроби підкорити Європу. Поки що за допомогою українських мам, що вимушені ховати дітей від війни у Польщі — саме їм компанія пропонує надсилати замовлення Новою Поштою. Також запустили лінійку патріотичних футболок власного пошиву.
Підприємець зізнається, що зараз вкрай важко конкурувати за кадри з великими виробниками, що обслуговують «армійські» контракти. Вистачає й інших проблем. Але попри всі складнощі власник Be Easy виношує плани організувати щось на кшталт курсу навчання для бізнесменів-початківців, що так само закохані у виробництво.
«Розумію, що це звучить занадто пафосно, але я дійсно вважаю правильним виробляти тут, в Україні. Коли ми почали випускати патріотичні футболки, мені казали, що я навіжений. Мовляв, набагато вигідніше закупити партію в Китаї, а тут лише друкувати принти. Але в такому випадку заробить китайська економіка, а не українська. До того ж виробництво – це справді захопливий процес. Вже відчуваю, що можу ділитися досвідом з молодими підприємцями», — каже Дмитро.
