Невелике виробництво шкарпеток у Рубіжному, містечку на Луганщині на сході України з населенням близько 50 тисяч, брати Олег та Геннадій Місюренки започаткували не випадково. За радянських часів місто мало велике виробництво шкарпеток, на якому працювало чимало містян. Зокрема й Олег, який кожного дня рушав на фабрику контролювати та налагоджувати роботу в’язальних машин.
З розпадом Союзу підприємство поступово руйнувалося, а згодом, разом з десятками інших підприємств, взагалі припинило існувати. Тож безробіття змусило братів почати міркувати над власною справою.
«Чому саме шкарпетки? Тут все просто – в Олега вже був серйозний досвід роботи з в’язальними машинами. Тож брати придбали два агрегати та вдвох почали робити шкарпетки. Олег в’язав та доглядав за технікою, Геннадій шив», – розповідає історію заснування Рубіжанської панчішної мануфактури комерційна директорка підприємства Ольга Ушакова.
Попит на продукцію Місюренків, яку збували на місцевому гуртовому ринку самотужки, виявився шаленим. Тож незабаром брати вимушені були зізнатися собі: перспектив у бізнесу за поточної моделі немає. Тож почали наймати працівників, взяли в оренду перше виробниче приміщення, почали закуповувати обладнання.
До 2011 року підприємство зросло настільки, що його обороти вже не вміщувалися у ліміти спрощеної системи оподаткування. Так народилося ТОВ «Рубіжанська панчішна мануфактура».
Воєнні виклики
Першу кризу, спричинену російською агресією, компанія пережила у 2014 році. До цього часу ключовим ринком збуту компанії були здебільшого східні регіони країни. Але окупація російськими проксі Луганщини, Донеччини та анексія Криму радикально знизила попит. Вихід компанія почала шукати у західних регіонах.
«Якість нашої продукції не викликала сумнівів, тож нових покупців ми знайшли швидко. Але незабаром нам поставили ультиматум: або збільшуйте обсяги, або ми не зможемо з вами працювати», – пригадує Ольга Ушакова.
Попри воєнні ризики компанія все ж вирішила інвестувати в розширення виробництва саме в Рубіжному. І за три роки випускала вдвічі більше шкарпеток та колготок, що так подобалися українцям завдяки свіжому та яскравому дизайну. Вдвічі зросла й чисельність працівників підприємства.
Мануфактура переїхала у нове сучасне та енергоефективне приміщення – занедбану промислову будівлю радянських часів відновили та обладнали сучасною технікою.
Велика війна
Напередодні повномасштабного вторгнення власники Рубіжанської панчішної мануфактури, як і мільйони інших українців, міркували над планом дій на випадок війни.
«Зрештою ми ухвалили рішення все ж перевезти частину обладнання та людей на Львівщину. Це був план-страховка – переживши 2014 рік, ми орієнтувалися на схожий сценарій. Війна видавалася нам неминучою, але ми сподівалися, що вона буде короткою, та у гіршому випадку нам доведеться зупинити виробництво на кілька місяців», – розповідає комерційна директорка підприємства.
22 лютого 2024 року невеличким «десантом» представники Рубіжанської мануфактури виїхали до Львова шукати приміщення, щоб перевезти частину обладнання. Вони не знали, що більше ніколи не побачать сучасного підприємства, де 162 працівники щодня випускали тисячі пар шкарпеток та колготок на 98 в’язальних та 40 швейних машинах.
Рубіжне одним з перших опинилося на лінії вогню. Рятуючи людей, виробництво зупинили, як тільки стало відомо про вторгнення. Людей відпустили по домівках рятувати рідних. А вже за кілька тижнів ворожий снаряд влучив у фабрику.
Що не знищило вибухом та пожежею, яка зайнялася після влучання, вкрали мародери. Компанія з 30-річною історію обнулилася в одну мить. Єдине, що залишилося від бізнесу – три контейнери законтрактованої пряжі, що не встигли доставити до порту в Одесі, та 11 мільйонів гривень кредитного боргу.
Відновлення
За таких умов сподіватися на нові позики від банків компанія не могла. Але й скласти руки брати Місюренки не збиралися. Ще під час першої спроби експансії у західні регіони, вони познайомилися з власниками відомого українського бренду шкарпеток dodo socks, які згодом стали справжніми друзями та партнерами – «Рубіжанська мануфактура» виробляла для бренду шкарпетки.
Саме dodo дали першу безпроцентну позику «Мануфактурі» та допомогли знайти приміщення для відновлення виробництва. Так, 17 працівників компанії, що переїхали з Рубіжного до Львова, почали будувати Рубіжанську панчішну мануфактуру з нуля.
«На нас тиснули борги, бракувало обладнання та персоналу, ми фактично втратили частину своїх брендів, бо не мали спеціальних машин для виробництва. При цьому ж доступ до кредитування був заблокований. Відтак почали шукати ресурси у грантових програмах. Подавалися на всі, які змогли знайти. Щось виходило, щось – ні. Але невдачі давали безцінний досвід», – згадує Ольга Ушакова.
Отримані кошти використовували здебільшого на закупівлю обладнання та сировини. Наприклад, грант від Європейського Союзу у розмірі 50 000 євро допоміг відновити виробництво жіночих бавовняних колготок та збільшити потужність в’язального цеху на 10%. У серпні 2023 року компанія запустила власний бренд жіночих колготок Lady May – тоді виробляли тоді 2700 пар на місяць, а в грудні 2023 року вже вийшли на показник 12 000 пар щомісяця. На кошти донорів придбали спеціальні високопотужні машини, завдяки чому створили 31 нових робочих місць.
Що далі
Зараз Рубіжанська панчішна мануфактура вийшла на 50% довоєнних обсягів виробництва. Компанія вже відновила поставки продукції до Чехії, Нідерландів та Іспанії – ці зв’язки налагодили ще до початку повномасштабного вторгнення.
«Отримали схвальні відгуки на нашу продукцію від потенційних покупців в США. Але експорт у цьому напрямку потребує трохи більше часу на вирішення логістичних задач», – додає Ольга Ушакова.
З попитом, зізнається вона, значних проблем немає. Адже ніша, яку обрала компанія – виробництво шкарпеток та колготок з унікальним дизайном – дозволяє їй бути конкурентоздатною навіть на насиченому українському ринку. Зараз компанія працює над створенням лінійки спортивних шкарпеток.
«Це окремий вид виробів, що вимагає значного досвіду, кваліфікованих працівників та обладнання. Але для нас такий вектор зараз життєво необхідний, адже оренда приміщення з’їдає дуже багато ресурсів. Якщо б ми виробляли звичайні чорні шкарпетки, бізнес збанкрутував би», – пояснює комерційна директорка Рубіжанської панчішної мануфактури.
Бракує компанії й працівників. Сьогодні тут працює лише 65 людей – цього замало, навіть щоб завантажити придбане обладнання. Але Рубіжанська панчішна мануфактура впевнено дивиться у майбутнє та мріє вже незабаром створити взірцеве вуглецево нейтральне й енергоефективне підприємство. І підкорити яскравими шкарпетками власної торгової марки глобальні ринки.
