В Україні не так багато підприємств, що мають більш ніж сторічну історію. Тим паче, успішних. Заводи, які будували в радянські часи, розвалюються – якщо за них не береться інвестор, котрий вкладає величезні кошти в модернізацію. “Броварському заводу котельного устаткування Арденз” пощастило: десять років тому його у різних власників викупив Роман Казанко. Завод дістався йому з величезними боргами, старими станками й працівниками без мотивації. Та вже наступного року підприємство вийшло в плюс, і нині має оборот понад 100 млн гривень на рік. Нещодавно “Арденз” придбав новий лазерний верстат через OTP Leasing у межах кредитної лінії EU4Business-ЄБРР. У планах – розширення виробництва та експорт в Європу.
Інвестиції, що не склалися, і нове дихання
Роман Казанко з партнером вирішили купити “Арденз”, маючи певні плани. Йшли перемовини з німецькими інвесторами, замовлення, що його мав виконати завод, було розраховане на десять років стабільних грошових вливань. Проте в 2009 році іноземні партнери передумали вкладати кошти в Україну. Тож коли через два роки завод врешті придбали, ніхто не знав, що з ним робити без інвестицій і замовлень.
“Це був наче холодний душ. Ти розраховуєш на одне, робиш багато кроків, а потім тобі раптово кажуть – усе змінилося. А ти вже вклав у це півтора мільйона доларів”, – розповідає Роман Казанко.
Партнер запропонував йому просто закрити завод. Однак Роман розумів, що тоді від підприємства в кращому разі лишиться купка цегли. Тож повністю викупив свою частку й почав розбиратися у виробництві, де не мав абсолютно ніякого досвіду.
“Коли я почав керувати заводом, йому було понад сто років – в українських реаліях це більше мінус, аніж плюс. Ця цифра свідчила не про видатну історію, а радше про стан справ. Завод технічно був у поганому стані, з боргами близько 5 млн грн, а середній вік працівників на заводі становив 72 роки, – розповідає Роман. – Це були пенсіонери, яким не виплачували зарплату, однак вони усе одно ходили на роботу. Не працювати, ні – пити чай, говорити про життя, їм просто нудно було вдома”.
На той момент завод міг виробляти дві позиції: сальникові компенсатори і газові котли застарілих моделей. У перший рік вирішили продавати хоча б їх, та попри непогані продажі швидко зрозуміли, що це безперспективно. Тоді інженери взялися за розробку сучасних моделей, за рік випускали близько 15 нових позицій. А згодом почали виробляти котли величезних теплових потужностей, близько 50МГВат – вони можуть обігрівати цілі міста. Нині в Україні немає міста з населенням понад 200 тисяч, де б не стояв котел “Арденз”. Минулий 2020 рік був рекордним для підприємства – обіг склав близько 100 млн гривень. Цього року його планують збільшити ще на 20%.
Звідки береться мотивація
У Романа на той час вже був бізнес – дистрибуція автомобілів, успішний та відпрацьований. Однак була й дитяча мрія: будувати українські авто. Тож можливість власного виробництва з обробки металу він на перспективу оцінив як можливий перший крок до її реалізації – і поступово захопився. Каже, найкраще у цьому процесі те, що все фактично залежить від тебе: “Робиш правильне рішення – і ринок тобі відповідає взаємністю. Коли ж ти в дистрибуційному бізнесі, де є п’ять-шість ланцюжків, то дуже багато рішень приймаються не тобою, але впливають на тебе”.
Нині у “Арденз” близько 80 працівників та темпи виробництва, для яких вже не вистачає місця – частину продукції виробляють під відкритим небом, бо нікуди поставити додаткове обладнання. Тож Роман активно веде перемовини про будівлю нового заводу – або ж реконструкцію підходящого об’єкту у Броварах.
У планах – наростити експорт до 50 млн євро
У листопаді минулого року завод взяв позику в OTP Leasing, фінансового партнера ЄБРР. 300 тисяч євро витратили на купівлю лазерного верстату по різці металу, ним замінили останній старий на заводі. Новий верстат споживає менше електроенергії і суттєво пришвидшує процеси. Тож його купівля цілком підпадала під умови кредитної лінії EU4Business-ЄБРР, що підтримує модернізацію виробництва та зростання експорту.
“Для нас компенсація 10% позики, яку надає Європейський Союз, була дуже суттєвою підтримкою – якби цієї програми не було, ми б не пішли в лізинг”, – каже Роман.
У його достовгострокових планах – наростити експорт до 50 млн євро. Наразі це досить великі амбіції для бізнесу, в якого експортний оборот становить 300-500 тисяч євро на рік. Однак компанію в Польщі уже відкрили, розвивати її зараз заважає лише пандемія та закриті кордони. Збільшувати заробіток планують за рахунок нових напрямків виробництва після відкриття другого заводу. Роман не виключає, що він буде пов’язаний із автомобільним будівництвом.
Секрет свого успіху підприємець пояснює тим, що попри кількісну конкуренцію, в Україні вона досить низька з точки зору якості: “Наша економіка ще тільки формується, тож успіху можна досягти в будь-якому секторі бізнесу. Просто навіть якщо робити свою справу не ідеально, а стабільно добре. Більшість проблем від того, що керівники дуже однополюсні. Хтось класний виробничник, але нічого не тямить у комерції. А хтось хороший комерсант, але не хоче влазити у виробничий процес. Якщо ж підхід до бізнесу збалансований, то успіх буде неминучим”.
