Тисячі українських підприємців мріють стати постачальниками великих торговельних мереж, щоб мати гарантований збут. Тетяні Яремчук це вдалося, і зараз вона працює над тим, щоб поставляти продукцію до ЄС
Тетяна Яремчук зустрічає журналістів на вокзалі міста Дніпро, сидячи за кермом білого джипа. Не звертаючи увагу на численні дорожні ями, мініатюрна підприємниця, впевнено керуючи таким великим авто, везе нас на своє підприємство в невелике місто Верхньодніпровськ.
Її фірма "СамРіз" щомісяця випускає майже тисячу тонн борошна, круп та макаронів. Все це вона збуває найбільшим торгівельним мережам України. У тому числі – лідеру українського ринку рітейлу АТБ, відомому своїм жорстким підходом до якості та ціни продукції.
Щоб домогтися таких результатів, Тетяні довелося подолати багато: і спроби закрити її бізнес, і кризи в українській економіці, і обмани постачальників. "Ніякі це не труднощі, - посміхається бізнес-вумен, розповідаючи, наприклад, про жорстку перевірку податкової, - це - завдання, які я маю вирішити". Вважає, що, коли щось не вийшло, значить, сама недопрацювала, і претензії потрібно пред'являти тільки собі.
Таке ставлення до справи у Тетяни родом з дитинства. Залишившись в 15 років круглою сиротою, вже тоді зрозуміла - що тільки вона сама господиня свого життя і успіх залежить тільки від її власних зусиль. Тоді вижила, торгуючи фруктами з батьківського саду на ринку. Згадує, як зібрала 21 ящик яблук і повезла продавати їх до Ленінграда - нинішній Санкт-Петербург. "Я потім рік на ці гроші вчилася, купила собі чобітки і пальто", - розповідає Тетяна.
А вчилася вона в технікумі, на технолога-пекаря і кондитера. Потім заочно закінчила ВНЗ за цією ж спеціальністю. Така харчова освіта стала дуже у пригоді, коли Україна стала незалежною і почала розвивати власну ринкову економіку. При плановому господарстві продукти харчування випускали тільки державні заводи, а після розвалу СРСР право на виробництво отримали і приватні підприємці. Одним з них стала Тетяна, відкривши маленьку пекарню. До того моменту, вона вже багато років працювала технічним директором хлібозаводу в майже мільйонному Дніпропетровську (нині м. Дніпро).
Все це Тетяна розповідає в інтерв'ю по дорозі на своє невелике підприємство, акуратно і впевнено ведучи свій великий білий джип битими українськими дорогами. Прошу її згадати про свій перший бізнес.
- Як ви відкрили свою міні-пекарню?
- Це вийшло випадково. У 1999-му році, коли я ще працювала на хлібозаводі, подруга попросила їй допомогти: вона відкрила спільний бізнес – пекарню – з громадянами Туреччини і не змогла з ними працювати. Тому попросила мене викупити їх частку.
Ось так я і купила фірму “СамРіз”. Зараз мене запитують: а що означає це слово? А це частини назви двох турецьких міст - Самсун і Різе, там жив і народився засновник фірми.
- Як ви – маленька приватна пекарня – змогли конкурувати з великими хлібозаводами, адже у них тоді була найбільша частка ринку?
- Ми пекли такий же хліб і булочки, як і хлібозаводи. Але ми – приватники – були більш гнучкими. Ми давали можливість магазинам платити не відразу, а з відстрочкою. Ми безкоштовно доставляли, у нас була гнучка система цін. Тим, хто замовляв більше, ми давали знижки. У державних хлібозаводів такого не було.
Але коли ці підприємства стали приватними, то стали працювати так само. І наша продукція стала неконкурентною. Тому що на заводах вище якість хліба. То ж я закрила пекарню, розпродала все обладнання.
- А як з'явилися макарони?
- Теж випадково. Знайомий, у якого був харчовий цех, поскаржився, що не може збути продукцію: 20 тонн макаронів. Я взялася продати її і вийшла на мережу супермаркетів АТБ. Тоді вона була ще невелика, всього 70 або 80 магазинів. Уклала договір про постачання на свою фірму, а через деякий час партнер мені сказав: я не можу робити макарони, партнери забрали обладнання.
А в мене ж договір! І штрафи серйозні! Довелося швидко щось робити. Я почала купувати чужі макарони і перепродувати їх.
Потім я взяла макаронний цех з млином в оренду, а потім купила і запустила власне виробництво.
- Що було найважчим у цій історії?
- Була одна трудність. Але я її труднощами не вважаю, так робочі моменти. До кризи 2008-го року ми взяли три валютних кредити на придбання землі та обладнання. Займали ми при курсі 4,6 гривні за долар, а повинні були віддавати, коли національна валюта подешевшала в 4 – 5 разів.
Інфляція нас вдарила по повній. В одному з банків мій менеджер мені сказав, що є можливість перевести кредит в гривні. Ми чекали рішення центрального офісу 3 місяці, за цей час курс виріс з 12 гривень за долар, до 16-ти. Зрештою, мені відмовили. Коли я запитала у свого менеджера - чому, вона мені відповіла, що в Києві вирішили: "у Яремчук є чим платити, нехай платить".
Зараз у мене два кредити закриті. Але я повторю - це була не складність, а робочий момент. І я сприймаю те, що сталося, з вдячністю, тому що це допомогло нам стати сильніше.
Але ніколи навіть думка не виникала, що в мене може не вийти. Я завжди себе запитую: що я можу втратити? Гроші. Та їх можна заробити.
- Зараз багато українських підприємств виходять на ринок ЄС. Чи плануєте ви експортувати свою продукцію до Європи?
- Звичайно, ЄС - це ж новий величезний ринок збуту, а для виробника це дуже добре. Буквально вчора у нас були переговори з бізнесменами з Болгарії. Днями ми відправляємо зразки наших макаронів типу "перо" потенційним замовникам. І якщо все складеться, будемо поставляти макарони в коробках готельним комплексам у Болгарії.
- Так, українська продукція дуже конкурентна за ціною в Європі.
- І не тільки за ціною, але і за якістю ми не поступаємося. В нас продукція зовсім не гірша ніж в ЄС!
Єдине, що нас зараз трохи обмежує, так це брак виробничих потужностей. Ми зараз шукаємо можливість отримати кредит або грант за європейськими відсоткам від якого-небудь європейського банку.
Я гадаю, така можливість є. Ще у 2010-му році ми отримали 50 тис. гривень в рамках програми "EU4Business". Тоді у нас були нелегкі часи. Подорожчала сировина, нам довелося її купувати вже за цими вищими цінами. Але грошей, щоб заплатити співробітникам зарплати, вже не залишалося.
Коли я шукала гроші, дізналася, що український ПроКредит Банк в рамках програми Євросоюзу "EU4Business" кредитує український малий бізнес. І я отримала кредит без застави на поповнення оборотних коштів. Мені його дали швидко і без будь-яких зволікань. З якоюсь повагою до мене, чи що. Ми тоді з бухгалтером вийшли з відділення такі щасливі!
Частково пустили кредит на виплату зарплат і закупили сировину. А через півроку взяли нову позику, і зараз у нас відкрита невелика кредитна лінія.
- Наскільки активно у вашому регіоні підприємці користуються можливостями "EU4Business"?
- Я про всіх не знаю, але, наприклад, за моєю рекомендацією, керівник компанії Госснаб також отримав такий кредит для свого бізнесу. І користується цими грошима.
- Ми розмовляємо з вами напередодні 8 березня, дня, який є символом боротьби жінок за свої права. Скажіть, зі свого досвіду, в Україні жінкам важче ніж чоловікам робити бізнес?
- Жінкам в бізнесі легше. Вони тонше відчувають і мають інтуїцію. А успіх у бізнесі залежить від бажання і комерційного складу характеру.
- Все-таки в Україні патріархальне суспільство, жінка сприймається, як хранителька домашнього затишку. Чи стикалися ви зі стереотипним ставленням до себе, мовляв, твоє місце на кухні, а не в рішенні серйозних питань?
- Навпаки, мене не уявляють на кухні. Якось один знайомий прямо зізнався, що не уявляє мене у клопотах по господарству.
Навіть родичі називають мене Тетяна Іванівна.
- Шарлотта Уіттон, мер Оттави в середині минулого століття сказала: "Що б жінка не робила, їй потрібно зробити удвічі більше ніж чоловікові, щоб це було оцінено хоча б наполовину". Ви згодні з цим?
- Це точно! Партнери не в бізнесі, а в житті, сприймають мене не дуже серйозно. А я працюю і на роботі і вдома. Він чоловік: поїв і ліг спати. А я, ну а я повинна ще багато чого зробити. Мені треба ще приготувати поїсти, скупитися. Я воджу онуків на тренування, заняття. А плюс я ще жінка. Мені треба добре виглядати. І це теж час.
- Як ви вважаєте, так правильно?
- Я управляюсь. Це дуже приємне відчуття: коли величезна кількість справ, а я їх всі зробила. Почуття виконаного обов'язку. Втомлена, але задоволена. Це так чудово!
Тетяна отримала позику від ПроКредит банку - українського партнера Європейського фонду для Південно-Східної Європи (EFSE). У рамках ініціативи EU4Business EFSE має на меті підтримати економічний розвиток країни через забезпечення стабільного фінансування розвитку для малого бізнесу саме через такі кваліфіковані місцеві фінансові установи, як ПроКредитбанк в Україні.
Інтерв'ю з Тетяною Яремчук провела Катеріна Шаповал
